Подруга не спілкується зі своїм батьком: звинувачує його в тому, що вона залишилася без матері. Але у неї є на це свої причини.

Моя бабуся і бабуся моєї подруги жили по сусідству. Все літо моя подруга гостювала у нас. У нас було неймовірне дитинство, повне пригод і незабутніх днів. Ми ходили в гості один до одного, будували курені, збирали ягоди і фрукти, купалися в річці, пили смачний ароматний чай вечорами і обговорювали все на світі. Був навіть період, коли ми з подругою разом вчилися в одному класі. Тоді ніхто не знав, чому вона стала жити у бабусі після літніх канікул. Тільки коли вона приїхала, ми поговорили, і я дізналася її історію.

Коли їй виповнилося 25 років, не стало її мами. Потім вона переживала свою сімейну драму: смерть бабусі.Вона залишилася одна, з батьком не спілкувалася і звинува чувала його одного в уході матері на той світ. Адже з самого дитинства він був домашнім тираном: постійні ска ндали, лайка і биття. Мама була центром цієї несправедливості. Він не пив, але свій стрес після роботи зривав на ній. Мама вже по його рухам розуміла, в якому настрої він приходить додому. Він кр ичав на неї, обзивав і винив у всьому на світі. У всіх його невдачах була винна вона.

Через постійні побиття мама отримала струси мозку, що надалі стали причиною сліпоти. Йти від батька вона не наважувалася, все тягнула час, чекаючи змін. Після школи вона відразу поїхала від батьків і забрала маму до себе, але було вже пізно : у неї виявили невиліковну хворобу. Перед прощанням з матір’ю вона дізналася, що всі витівки батька вона терпіла заради неї і відчуття повноцінної сім’ї.

З батьком стосунки не складалися, вона звинувачувала його в кончині матері, а той вважав її невдячною. Все це залишило незгладимий відбиток на її житті. Вона заявила, що не хоче мати дітей.
Після цієї розмови з нею ми більше не бачилися. Сподіваюся її життя склалося.